Цей інструмент необхідний для освітнього середовища Львова, адже він є найшвидшим і найбезпечнішим способом, яким дитина може повідомити про те, що з нею щось трапляється у шкільному житті чи поза школою, коли вона хоче розповісти, але не розуміє, до кого і як звернутися. Це — безперебійний, доступний і безпечний канал.

Коли дитина знає, що у будь-якій ситуації — навіть якщо це не булінг, а просто щось її тривожить — вона може повідомити про це дорослим у зручний спосіб, це дає відчуття захищеності. Тим більше, що інструмент інтегрований у електронний щоденник, користуватися яким діти вже вміють і знають алгоритм дій.

Це не просто точкове вирішення окремих проблем, які школи раніше вирішували по-різному. Йдеться про культуру середовища, культуру спілкування, про нетолерування проявів зневаги чи агресії. Важливо, щоб діти росли в атмосфері, де існують кордони, знання і розуміння, як реагувати на агресію без фізичної відповіді. Ми хочемо, щоб це покоління було більш справжнім і більш захищеним.

Що стало для міста ключовим аргументом — чому саме цей проєкт важливий для освітнього середовища Львова?

Ми очікували зменшення випадків, які можуть бути кваліфіковані як булінг чи цькування. Очікували, що адміністрації матимуть чіткий алгоритм дій, коли дитина відчуває неспокій або повідомляє про проблему. Також сподівалися, що суспільство загалом стане менш толерантним до проявів агресії.

Найважливіше — безпека. Не лише фізична, а й моральна: комфорт і спокій дітей у школі та під час спілкування з однолітками. Ми бачимо багато тривожних випадків у соцмережах, тому цей інструмент дає ще одну можливість швидко реагувати.

Яких результатів очікували, ухвалюючи рішення про реалізацію цього проєкту у школах?

Ми можемо поділитися суто практичними порадами. Якщо в місті є інструмент на кшталт електронного щоденника, доступний для всіх закладів освіти, він може стати основою для програм, які забезпечують прозорий і швидкий зворотний зв’язок для органів управління освіти.

Не потрібно боятися і не варто шкодувати часу на тестування. Краще витратити більше часу на навчання та підготовку. Ми ретельно працювали над політикою конфіденційності, щоб уникнути ризиків для дітей, які повідомляють про проблеми.

Якщо є технічні можливості, інформаційний ресурс, добра воля та розуміння цінності проєкту — варто починати. Ми також готові допомогти колегам у технічних та організаційних моментах, адже вже маємо власний досвід.

Чи вже помітні зміни у школах, які долучилися до «ГОВОРИ»?

Кнопка безпеки запрацювала у Львові після 6 жовтня, і за місяць ми отримали близько 30 звернень із різних навчальних закладів. Усі вони були опрацьовані, а там, де потрібна допомога — її було надано.

Ще в серпні, до початку навчального року, ми зустрічалися з керівниками шкіл і відповідальними за кнопку безпеки «ГОВОРИ» у кожному районі. Ми мали відверті розмови, почули всі питання й зауваження. Після цього разом із колегами з Центру гідності дитини УКУ та НІТу доопрацювали алгоритми і порядок дій.

На добровільних засадах ми обрали 4 школи для тестового запуску, щоб побачити, що працює коректно, а що потрібно доопрацювати. Після двотижневого тестування, переконавшись у готовності, ми запустили проєкт у 128 школах Львова на початку жовтня.

Ідеться не лише про конфлікти між дітьми. Це можуть бути ситуації поза школою, проблеми з однолітками, у сім’ї, з учителями. Важливо, щоб дитина росла з розумінням, що вона в безпеці та що говорити про свої переживання — це нормально. Ми хочемо, щоб не формувалася культура страху, залякування і замовчування.

Які поради ви дали б колегам із інших міст щодо організації, підтримки шкіл і комунікації?

Повна версія інтерв'ю у відео.